.jpg)
„Українського народу син і Лицар України” -- веб-біобібліографічна пам’ятка до 130-ї річниці від дня народження нашого земляка із с. Куторжиха, українського військового діяча, генерал-хорунжого Василя Тютюнника.
Народився Василь Никифорович Тютюнник (1890-1919) 17 липня 1890 року в селянській родині на хуторі Куторжу (нині с. Куторжиха), за іншими даними в с. Єньки Хорольського повіту Полтавської губернії. Він закінчив чотирикласне Хорольське міське училище, Тифліське військове училище (1912). Під час навчання був визнаний кращим стрільцем з пістолета і гвинтівки. Служив у 25-му Сибірському стрілецькому генерала Кондратенка полку, що розташовувався в Іркутську. Полк мав ім'я українця, знаменитого героя оборони Порт-Артура, який загинув напередодні здачі легендарної фортеці. В Іркутську Тютюнник зберіг свою репутацію кращого стрільця, і з початком Першої світової війни його призначили командиром кінних розвідників полку. Власне, на цій посаді він і пройшов всю війну, борючись з німцями в Польщі та Білорусії. В одному з боїв був контужений, дослужився до звання капітана. Останній запис у послужному списку Тютюнника відноситься до осені 1917 року: «Відбув у відрядження в Українську раду 2 армії». Так почався новий період життя колишнього офіцера імператорської армії.
У крижаному грудні 1917-го на Західному фронті російської армії повністю панували більшовики. Глава Української ради фронту В. Тютюнник віддав українізованим частинам наказ: кинути фронт і пробиватися до Києва — на захист Центральної Ради. У столиці України з замерзлих боліт білоруського Полісся вдалося прорватися лише декільком частинам. Незабаром вони зіграли значну роль у київських вуличних боях між більшовиками і військами Центральної Ради.
Тютюннику вдалося повернутися в Україну, зайняту німецькими військами, лише навесні 1918-го року. Йому дали чин військового старшини і високу посаду в Генеральному штабі гетьмана Павла Скоропадського. У вересні 1918 року Василя Тютюнника з рангу сотника підвищили в ранг військового старшини. Щасливий збіг обставин поєднало в цьому відділі земляків-полтавців Василя Тютюнника та Євгена Мєшковського.
Однак Тютюнника не влаштовували порядки в Українській Державі. Тому-то, будучи помічником начальника відділу Генерального штабу, він незабаром він став одним з перших змовників проти гетьмана і водночас був членом опозиційного Українського національного союзу і беручи участь у підготовці антигетьманського повстання. Був прихильником Симона Петлюри. З листопада 1918-го став заступником начальника Генштабу – начальником оперативного відділу (у військах Директорії, що проголосила створення Української народної республіки (УНР)), брав участь у поході на Київ, що завершився поваленням гетьманської влади.
13 листопада 1918 Тютюнник залишив Київ і виїхав до Білої Церкви, де збиралися організатори повстання проти Скоропадського. Члени новоутвореного українського уряду - Директорії - запропонували Тютюннику стати помічником начальника штабу повстанської армії - Андрія Мельника.Тютюннику довелося взяти на свої плечі все керівництво повстанськими частинами. Українці виграли перші бої, об'єдналися і щільним кільцем оточили Київ. До речі, саме про цей період життя міста оповідає відомий роман Михайла Булгакова «Біла гвардія».
Василь Тютюнник, хоча і займав четверту після Петлюри, Осецького і Мельника посаду в Дієвої армії УНР, - нагадує Анатолій Чернов у своїй статті про генерала «Палаючий любов'ю до Вітчизни», - фактично став керівником повстання проти П. Скоропадського.
14 грудня війська Директорії урочисто увійшли в місто. Але з лівого берега на безтурботне Директорію вже напирала Червона армія. Командарм спробував сам упоратися, але це виявилося практично неможливим. І тоді наперекір усім українським соціалістам Тютюнник пішов на «контрреволюційний» крок — запросив до армії досвідчених генералів і офіцерів старої армії. Своїм помічником він узяв генерала Володимира Сінклера, який ще місяць тому був начальником штабу військ Скоропадського. Завдяки допомозі фахівців лютий 1919-го став переломним на тлі невдач українських військ. Наступ червоних було зупинено. У липні 1919 року, після з'єднання збройних сил Наддніпрянщини та Галичини, Василь Тютюнник став командувачем Армії Української Народної Республіки. На цій посаді він залишався до середини осені. Каменем спотикання для уряду Петлюри стала поява нового супротивника — Білої армії. Тютюнник був одним з небагатьох, хто розумів небезпеку будь-яких переговорів з головнокомандуючим Антоном Денікіним. Категорично і різко не погоджувався він і з рядом «революційних» заходів самого Симона Петлюри. Як результат — відставка.
Наприкінці травня 1919 року українська армія перебувала у скрутному становищі, ведучи одночасно бойові дії проти Добровольчої Білої армії, Червоної армії і польських військ. Петлюра покликав Василя Тютюнника до себе як рятівника армії. В. Тютюнник розробив план прориву військ УНР у напрямку Проскурова («Проскурівська операція»), яка почалася 1 червня 1919 року. У її результаті вдалося відбити у Червоної армії міста Проскурів, Кам'янець-Подільський (в якому розмістилися урядові органи УНР) та ряд інших.
Після успіху Проскурівській операції він став начальником штабу армії УНР, а через місяць — командувачем армією, генерал-хорунжий армії УНР. Наказовий отаман А. Осецкій і начальник штабу А. Мельник були відсторонені від влади. З серпня 1919 року Тютюнник — одночасно командувач Східної групою об'єднаних армій УНР і ЗУНР (Української галицької армії). У серпні 1919-го військам об'єднаним військам під командуванням В. Тютюнника вдалося відбити у більшовиків міста Вінницю і Жмеринку.
17-22 листопада 1919 керував обороною Проскурова від ЗСПР. Автор плану Зимового походу військ УНР 1919-1920. Однак перед його початком захворів на тиф. Приблизно з 21 листопада 1919 почалася фактична ліквідація фронту і втеча багатьох державних діячів і штабних працівників УНР за кордон — до Польщі. 22 листопада вже хворий В. Тютюнник ще керує обороною міста Проскурів від білогвардійців. 4 грудня генерал Тютюнник, щоб зберегти військо, разом з Е. Мешковським розробляє унікальну військову операцію. Залишки війська повинні повернутися у ворожий тил, на Велику Україну. Запропонований отаманом план Зимового походу підтримав Симон Петлюра, і 6 грудня п'ятитисячний військо вирушило в похід. Останнє розпорядження своєму заступнику отаману М. Омельяновичу-Павленко в Зимовий похід отаман В. Тютюнник писав у гарячці – при температурі 40 градусів. І, тільки зробивши всі розпорядження, здавши армію своєму наступнику, провалився в безпам'ятство.
Тяжко хворий на тиф Василь Тютюнник був відправлений у рівненський госпіталь, уже захоплений поляками. Але його, незважаючи на всі зусилля лікарів, врятувати так і не вдалося. Командарм армії УНР помер у Рівне від наслідків тифу в результаті розриву серця. Поет Євген Маланюк, на чиїх руках помер Василь Тютюнник, писав: «Це був, безперечно, найвидатніший старшина і полководець український, що створив республіканську армію України, який керував нею аж до здобуття Києва 1919 року, який був потім заходами «демократів» духу і розуму усунений від праці, а в трагічний момент початку останньої катастрофи 1919 року покликаний знову. То був той отаман Вас. Тютюнник, що, запалений духом любові до Вітчизни, згорів, як свічка, на славу історії української, — людина, про яку ще багато напишуть історики і поети. Людина, яка для свого часу, для наших сумних днів була своєю величиною неспівмірною, незрозумілою, навіть чужою, як усі видатні українці нашої трагічної історії».
Ад'ютантом Тютюнника в Україні був відомий український поет Євген Маланюк. Своєму начальнику Маланюк присвятив твори «П’ята сімфонiя» і «Балада про Василя Тютюнника».
Матеріали для веб-бібліографічної пам’ятки взято з інтернет- джерел:
Український інститут пам’яті https://uinp.gov.ua/
Державний історико-культурний заповідник міста Острога https://ostrohcastle.com.ua/ukrayinskogo-narodu-syn-i-lyts…/
Історична правда http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/20/156759/
Історія Пласту https://100krokiv.info/…/jevhen-malanyuk-pamyati-vasylya-t…/
Телеграф-ъ https://www.telegraf.in.ua/…/10084774-mltarna-storya-ukrayi…
Україна Incognita http://incognita.day.kyiv.ua/vasil-tyutyunnik.html
Література:
Петрів В. Спомини з часів української революції (1917—1921), т. 1.- Львів, 1927
Маланюк Є. Пам’яті Василя Тютюнника. В кн.: Дніпро: Календар-альманах за звичайний рік 1930.- Львів, 1930
Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 р.- Мюнхен, 1946
Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань.- Львів, 1995
Коментарi