| У благословенному красою куточку Полтавської землі - селі Мелюшки, що на Хорольщині - в родині дрібного поміщика Івана Боровиковського 22 лютого 1806 року народився син Левко, якому судилося стати першим українським поетом-романтиком та відомим байкарем. Усе життя і творчість письменника були тісно пов’язані з природою цього дорогого серцю краюа, з побутом його людей, з їхніми радощами і злигоднями. Тут прислухався він до українських пісень, народної мови, відчув уперше романтику переказів та легенд, що завжди потім живили його поетичну фантазію. Козацька родина Боровиковських стала відомою далеко за межами України завдяки таланту Левкового дядька Володимира Лукича Боровиковського, видатного художника. Малярський хист дітям і внукам передав їх дід Лука Боровик, сільський музика і богомаз, якого в селі прозвали Лукіяном Боровиковським. У Миргородському музеї і досі зберігається картина діда Лукіяна, що засвідчує професійну грамотність і гарний смак маляра. Його син Володимир, що згодом став відомим художником, довго жив у Миргороді, а згодом переїхав до Петербургу. В його Петербурзькій майстерні навчався малярства батько поета. І сам Левко Іванович, який став відомим українським байкарем, і його сини теж уміли малювати. Через це й той куток у Мелюшках де жили Боровиковські, називали Маляренківщиною. Батькова хата стояла край села, трохи осторонь, на так званій Горі. Була вона крита очеретом, з великим віконницями і невисокою призьбою, обшмальованою дубом. До левади спускався город, навколо шуміли тополі, переливались густі трави. Унизу струменіла річка. Цей чудовий краєвид поет згодом відтворив у вірші „Подражаніє Горацію”. Боровиковські жили простим сільським життям. Говорили у сім’ї рідною українською мовою, шанували народну творчість: балади, пісні, перекази, загадки. Часом завертав до їхнього двору сивий бандурист. І тоді линула над горою до самої річки пісня. Не було більшої втіхи для дітвори, як слухати старовинні думи і пісні про походи Б. Хмельницького проти шляхти, про втечу бранців з турецької неволі, про вільне козацьке життя. Згадуючи дитячі роки Левко Боровиковський писав, що рідну мову він „вивчав від колиски” і любив слухати народні пісні та думи, в яких „дідівська давність схована”. Помітивши неабиякий розум Левка, збідніла дворянська родина з великими труднощами дала йому освіту: спочатку Хорольське повітове училище, потім Полтавська гімназія, і нарешті словесний відділ філософського факультету Харківського університету, де під впливом свого вчителя П. Гулака-Артемовського, який викладав російську та польську мови, Боровиковський береться записувати усну народну творчість: пісні, казки, легенди. Починаючи з цього часу, Боровиковський все життя цікавиться українським фольклором, багато працює над його збиранням на рідній Полтавщині. А що було далі в житті нашого славного земляка і які чудові твори вийшли з-під його пера, Ви - шановні наші користувачі - дізнаєтеся, відвідавши бібліотеку і познайомившись з книгами про Левка Івановича Боровиковського та його творами, що знаходяться у фонді нашої бібліотеки. Галина Устименко |
.jpg)
Коментарi