Купальський калейдоскоп Хорольщини

Купальський калейдоскоп Хорольщини
Свято Купала (Івана Купала, Купайла) – одне з давніх дохристиянських свят східних слов'ян, традиційне свято, що після запровадження християнства почали відзначати вночі перед днем Івана Хрестителя, тобто, в ніч проти 7 липня. Назва „Івана Купала” має народно-християнське походження та є слов'янським варіантом імені Іоанна Хрестителя. Саме цього вечора в багатьох селах Хорольщини люди збиралися на святково-театралізоване дійство.
Пропонуємо Вашій увазі купальський калейдоскоп, організаторами якого були працівники клубних та бібліотечних закладів сіл Вишняки, Березняки, Вергуни та Хвощівки.
Як пише відомий український етнограф та народознавець Василь Скуратівський у своїй книжці „Місяцелік”, традиційним місцем святкування обирали береги річок, левади, луки чи лісові галявини, але з неодмінною умовою – наявністю поряд води.
Обрядова структура свята загальна для всієї території України. Щоправда, в окремих регіонах були свої відмінності. Але обов’язковими стихіями, які повинні бути присутні на святі, були вогонь і вода, що очищали від скверни і „чорного ока”.
Головними дійовими особами свята були "Купало" та "Марена".
Напередодні, себто 6 липня, хлопці ходили селом і збирали біля дровітень та на обійстях хмиз, господарські речі, що вийшли з ужитку, полінця. Нерідко господарі й самі виносили для вогню старі дерев'яні відра, кошелі, граблі чи лопати. Навантаживши хмизом солом'яного, спеціально виготовленого для цієї мети козубка, парубки тягли його до левади.
Дівчата в цей час йшли до лісу чи на луки. Потайки від хлопців вони плели віночки з живих квітів. Нерідко юнки запасалися двома чи трьома вінками. Крім того, потрібно було зробити "Купайла" чи "Марену" – неодмінно прибрати квітами та стрічками живу березову гілку. Це обов'язковий символ дівочого гурту без якого не могло відбутися свято. Виготовлення атрибутів, як правило, супроводжувалося піснями.
Надвечір сільська левада помітно оживала. Хлопці додивлялись, як складене вогнище, прикидали на око, чи вистачить хмизу, бо ж свято мало тривати до пізньої ночі. На узбіччях вигону готували невеличке багаття й підлітки; їм також дозволяли брати участь у цих дійствах.
Вибравши місце неподалік вогнища, дівчата вправляли в землю берізку, а хлопці намагалися розвеселити гурт дотепними діалогами, нерідко й пісенними текстами. Не залишалися в боргу і дівчата, вони відповідали не менш влучними кпинами.
Подивитися на святкові врочистості сходилися всі – і діти, і дорослі. Адже цим дійством мало, власне, й завершитися колективне дозвілля, бо невдовзі надходили жнива – найвідповідальніша пора в житті селян.
Коли вогнище трохи згасало, хлопці намагалися перестрибнути його. Кожному хотілося „очиститися” вогнем, бо так велить звичай: прийшов на Купайла – неодмінно мусиш перестрибнути багаття, підтвердивши цим свою спритність і вправність. А коли перестрибувала багаття пара – хлопець та дівчина – при цьому не роз’єднавши руки, багаття поєднувало їх навіки однією долею.
Потім надходив час розбирати "Купайла". Дівчата, ставши колом, знімали з нього прикраси (кожна юнка при цьому намагалася взяти на згадку якусь дещицю, щоб бути щасливими), а саму галузку несли до води.
Присівши біля води, дівчата починали пускати віночки зі свічечками, щоб передбачити долю. Якщо вони сходилися докупи, то, за повір'ям, юнка цього року мала вийти заміж, коли ж ні – доведеться почекати ще наступного Купайла. Вважалося: вінок пристав до ближнього берега – доля ощасливить подружнім життям у рідному селі, коли ж відпливав на протилежний бік – прийдуть свати з сусіднього, а якщо крутився на місці або течія відносила геть – мусить ще побути „в дівках”.

Ще одним атрибутом свята був цвіт папороті, який ніби-то зацвітав тільки в ніч на Йвана Купала і який, ще не знаходила й не бачила жодна людина.

Кiлькiсть переглядiв: 8

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.