Історія краю

Хорольські землі були одними із аванпостів у Південно-східній частині Київської Русі ХІ-ХІІ століть. На землі Хорольській відбувалися ледве не щорічні, а в деякі роки неодноразові кровопролитні зустрічі Русі з половцями. Такими були битви на хорольських землях з половцями 1111, 1185 та 1215 років, згадані у „Повести временных лет”. Перша ж згадка про наш край зустрічається у духовній Володимира Мономаха (1083 р.) в якій написано: „Том же лете гонихом по половцах за Хорол, иже Горошин взяша и ходихом за Сулой”.

З 1362 року Хорольський край підпав під владу Великого князівства Литовського, а після укладення Люблінської унії до Речі Посполитої. У відповідь на ополячення та окатоличення хорольці тікали до Запорізької Січі. Особливо посилився приплив утікачів з хорольських земель у Запорізьку Січ на початку ХVІІ століття, коли Люблінський трибунал затвердив за магнатами Вишневецькими усе Посулля, в тому числі і хорольські землі.

1638 року наш край був охоплений селянсько-козацьким повстанням проти польських загарбників, яке очолювали Яків Острянин та Карпо Скидан. Повстанці захопили Кременчук, Хорол, Говтву, Омельник

З 1648 року Хорол – сотенне містечко Миргодського полку. Першим хорольським сотником був Джуна Фесько.

Під час Полтавської битви на землях хорольських перебували російські війська, які Петро І готував до генеральної битви 1709 року із шведами. Фельдмаршал Шереметьєв доносив Петру І з Хорола: „Здешний народ при войске обретающимся стал быть благонадежен и к поиску над неприятелем чинят охотно”.

З введенням 1782 року загального для Росії адміністративного поділу, був створений Хорольський повіт, який увійшов спочатку до Київського, а потім Катеринославського намісництва, з 30 листопада 1796 року – до новоствореної Малоросійської губернії, з 27 лютого 1802 року – до Полтавської губернії. Хорол був переіменований в повітове місто і 4 червня 1782 року отримав свій герб.

За даними 1787 року територія Хорольського повіту становила 250625 десятин, містечок – 3, сіл – 36, невеликих сіл і хуторів – 127, дворів – 10228, млинів – 71, церков – 46, населення 36635 душ чоловічої статі. За переписом 1897 року у повіті налічувалося 174 тисячі чоловік. Всього сільських населених пунктів – 696, сільських общин – 229, 1 місто, 8 містечок, дворів 24993, сільського населення – 157946. Через повіт проходила лінія Харківсько-Миколаївської залізниці. Хорольський повіт ділився на 17 волостей: Білоцерківську, Горошинську, Єньківська, Заїченську, Зубанівську, Калениківську, Клепачівську, Криво-Рудську, Новоаврамівську, Оболонську, Остапівську, Покровобагачанську, Радивонівську, Рокитянську, Семенівську, Хорольську, Худоліївську. На 1787 рік в Хоролі 2436 жителів чоловічої статі, у тому числі священнослужителів і церковнослужителів – 27, купців – 23, городян – 153, різночинців - 91, козаків – 730, селян казенного відомства – 147, поміщицьких – 1014, різночинських і козацьких підсусідків – 251. У місті Хоролі було шість православних церков, у тому числі одна – цвинтарна, дві домові церкви, а також синагога та молитовні будинки інших віросповідань. Щороку відбувалося чотири ярмарки (Миколаївський – за два тижні до 3 травня, Петропавлівський – 29 червня, Успенський – 15 серпня, Введенський – 21 листопада) Хорольський повіт розформований 7 березня 1923 року.

Хорольський район утворений в 1923 році з м. Хорола, Хорольської, Новоаврамівської і Єньківської волостей Хорольського повіту (у 1932-1937 роках входив до складу Харківської області, з 22.ІХ.1937 року – Полтавської області). У сучасних межах Хорольський район існує з 1966 року.

На початку Великої Вітчизняної війни в Хоролі формувалися два евакогоспіталі та окремий саперний батальйон. У окупованому місті фашисти створили табір смерті „Дулаг-160”, який увійшов в історію Великої Вітчизняної війни, як табір смерті для радянських військовополонених „Хорольська яма”. В ньому загинуло близько 91 тисячі людей. Значна частина міста та декілька сіл району були спалені фашистами при відступі.

Героями Радянського Союзу в роки війни стали 8 жителів району, 2 – повними кавалерами Ордена Слави.

Уродженцями краю є український фольклорист та літературознавець М.А. Цертелєв; український поет романтик Л.І. Боровиковський, члени Спілки письменників України Б.П. Комар; Б.П. Чіп; О.В. Микитенко; головний диригент і художній керівник Державного заслуженого симфонічного оркестру України В.Ф. Сіренко; міністр культури і мистецтв України Д.І. Остапенко; лауреат малої Шевченківської премії письменник Ульянов О.С. (Олесь Ульяненко).

Кiлькiсть переглядiв: 1991

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.